18 років Незалежності - час для роздумів!

Вісімнадцяту річницю Незалежності Миколаївщина, як, власне, і вся Україна, почала відзначати за декілька днів до Дати. Практика звична. Регіон чималий. Влада має встигнути виконати установки Києва, роздати кому потрібно «шоколадні медалі», відзвітувати про успіхи та «понянькатися» з громадою. Повноліття України не стало винятком і минуло на наших південних теренах згідно плану. Урочисті зібрання, «покладання», змагання. Тощо. Інформація, стосовно того, що наша область входить в п’ятірку соціально-економічних  лідерів серед двадцяти семи регіонів України нікого не втішила, але й не роздратувала. Адже це, знову ж таки, владний стандарт, який має відзвучати на тлі найголовнішого Державного свята. Люди звикли, хоча й хотілося десь у глибині душі, щоби можновладці, окрім звичного: «…досягли, не зважаючи на…!» сказали би  щось людське, що примусило би  згадувати про те що ми українці,  робити висновки, виходити на вулиці міст і сіл не задля «галочки», а за покликом серця. Дочекались. Принаймні,  біля пам’ятника Кобзареві, обласний очільник Олексій Гаркуша, зрозумівши, напевно, що люди збайдужіли до стандарту і лозунгів виголосив коротку, але досить патріотичну промову, наголосивши на тому, що сьогоднішня Дата, це не лише день досягнень чи втрат, а, передусім, день роздумів.  А чого ж насправді досягли? А чого ж іще зможемо досягти, якщо в Державі  і надалі триватиме той владно – політичний шарварок, який трясе юну своєю Незалежністю Україну вже вісімнадцять років. І замислитись дійсно є над чим. Особливо враховуючи той факт, що головне Державне свято зібрало біля пам’ятника Духовному Батькові українського народу хіба що півтораста миколаївців.  Про який же патріотизм і національну свідомість українців може йти мова. Про яке майбутнє української незалежності може йти мова. І саме нині влада має дійсно замислитись і зробити висновки, а чому ж, власне, Український Народ не хоче шанувати своєї Батьківщини. Відповідь проста. Тому що Батьківщина, а якщо бути точнішим її керівники, не хтять шанувати Народ. Народ, який вручив їм у руки владні Клейноди та, на превеликий жаль, не зміг вкласти  у серце людяності, у душу віри та духовності, а в голову, бодай краплю розуму. Саме тому і стоїть ниньки юна, вісімнадцятирічна Україна на роздоріжжі і не знає, чи знайдуться козаки, які зможуть обстояти її честь та гідність, а чи отримає знову рабський зашморг на шию. Як бувало вже не раз. І не приведи Господи, щоби повторилося знову. А тому, шановні панове «народні президенти» та їх «любі друзі» - досить фарисейства. Досить. Замисліться над тим що ви робите?І на яку нову Руїну  прирікаєте свою Неньку?!
 
 
Володимир Лисюк, головний редактор інформагенції  «Миколаївський кур’єр»